ЗВУКИ Ш, Ж, Ч

 

Артикуляція звуку Ш:
• губи трохи витягнуті вперед;
зуби злегка розкриті;
• широкий кінчик язика піднімається до твердого піднебіння, утворюючи з ним щілину;
• бічні краї язика притиснуті до верхніх кутніх зубів;
• м'яке піднебіння закриває прохід в носову порожнину;
• голосові зв'язки не вібрують.

Артикуляція звуку Ж:
• губи трохи витягнуті вперед;
• зуби злегка розкриті;
• широкий кінчик язика піднімається до твердого піднебіння, утворюючи з ним щілину;
• бічні краї язика притиснуті до верхніх кутніх зубів;
• м'яке піднебіння закриває прохід в носову порожнину;
• голосові зв'язки вібрують.
Артикуляція звуку Ч:
• губи трохи витягнуті вперед;
• зуби злегка розкриті;
• кінчик язика торкається нижніх зубів, а передня частина язика вигнута і піднімається до альвеол і твердого піднебіння, утворюючи зімкнення, яке переходить в щілину;
• бічні краї язика притиснуті до верхніх кутніх зубів;
• м'яке піднебіння закриває прохід в носову порожнину;
• голосові зв'язки не вібрують.

 

Порушення вимови шиплячих звуків

 

Сигматизм - вади вимови звуків ш, ж, ч, щ.
• міжзубний сигматизм, коли кінчик язика просувається між верхніми та нижніми різцями, видихуваний струмінь повітря слабкий; при такій вимові звук ш має шепелявий відтінок;
• боковий сигматизм, коли кінчик язика упирається в альвеоли або нижні різці, бокові краї язика опущені, та струмінь повітря проходить між кутніми зубами та боковими краями язика (праворуч, ліворуч або по обом краям язика); при такій вимові замість ш чується звук, який нагадує хлюпання;
• носовий сигматизм, коли корінь язика піднімається до мўякого піднебіння, яке опускається та утворює прохід для повітряного струменя, що видихається через ніс; при такому порушенні вимови чується звук, що нагадує х з носовим відтінком;

 

Парасигматизм – заміна звуків ш, ж, ч, щ іншими звуками.
• губно-зубний парасигматизм, коли нижня губа піднімається до верхніх різців, утворюється щілина, крізь яку виходить повітряний струмінь; звук ш при такій вимові замінюється на звук ф (шолом – “фолом”, дошка - “дофка”)
• призубний парасигматизм, коли кінчик язика упирається у верхні та нижні різці, і заважає струменю повітря пройти вільно крізь зубну щілину, бокові краї язика притиснуті до верхніх кутніх зубів; звук ш при такій вимові замінюється на звук т (шуба – “туба”, каша – “ката”);
• свистячий парасигматизм, коли губи розтягнуті в посмішку, а широкий кінчик язика опущений за нижні різці, посередині язика утворюється жолоб, по якому виходить повітряний струмінь; при такій вимові звук ш замінюється на звук с (кішка – “кіска”, шапка – “сапка”).

 

Виправлення вимови шиплячих звуків ш, ж, ч та звукосполучення шч

 

Підготовчий етап є обовязковим на шляху виправлення звуковимови, та включає в себе важливі компоненти, а саме: розвиток слухового сприймання, слухової уваги та памяті, розвиток фонематичного сприймання, розвиток дихання, розвиток артикуляційної моторики.
Для того щоб навчити дітей правильно вимовляти звуки нашої мови, необхідно перш за все навчити їх уважно слухати та чути мовлення оточуючих, тобто розвивати слухове сприймання. Розвиток слухового сприймання – важлива передумова формування звуковимови.
Починати слід з розвитку слухової уваги.
Для розвитку слухової уваги доцільно використовувати найдоступніші для дитячого сприймання навколишні звуки: сигнали машин, голоси тварин, музичні звуки та ін. На прогулянках, під час ігор, на екскурсіях діти слухають, про що “говорять” вулиця, кімната, ліс, парк, музичні іграшки. (Див. Логопедичні ігри та вправи)
Важливе місце в підготовчій роботі на шляху розвитку правильного мовлення повинна займати, так звана, артикуляційна гімнастика. Метою її є – відпрацювання правильних, чітких рухів органів мовлення, необхідних для правильної вимови даних звуків.

 

Вправи для підготовки артикуляційного апарату до постановки шиплячих звуків

 

• “Неслухняний язичок”. Широкий язик покласти на нижню губу та промовляти “пя-пя-пя”, неначе похлопувати свій “неслухняний язичок” верхньою губою.
• “Лопатка”. Широкий язик висунути, розслабити, покласти на нижню губу. Слідкувати, щоб язик не тремтів. Утримувати 10-15 секунд.
• „Чашечка”. Рот широко відкрити. Широкий язик підняти угору. Потягнутися до верхніх зубів, але не торкатися їх. Утримувати в такому положенні 10-15 с.
• “Трубочка”. Висунути широкий язик. Бокові краї язика завернути угору. Подмухати в отриману трубочку. Виконувати в повільному темпі 10-15 разів
• “Гойдалка””. Висунути вузький язик. Тягнутися язиком почергово спочатку до носа, потім до підборіддя. Рот при цьому не закривати. Вправа проводиться під лічбу 10-15 разів.
• “Конячка”. Присмоктати язик до піднебіння, клацнути язиком. Клацати повільно, сильно. Розтягувати під’язикову зв’язку. Виконати 10-15 разів.
• “Смачне варення”. Висунути широкий язик, облизати верхню губу та заховати язик у глиб рота. Повторити 10-15 разів.

 

Постановка шиплячих звуків

 

Починати роботу над корекцією шиплячих звуків треба з постановки звуку ш.
• При міжзубному сигматизмі, коли кінчик язика просувається між верхніми та нижніми різцями, слід проводити вправи спрямовані на підняття кінчика язика за верхні різці. Спочатку дитині пропонується стиснути зуби і вимовляти звук т, потім вимовляти цей звук при відкритому роті. Слідкувати, щоб при вимові звука т широкий кінчик язика стискався з альвеолами. Потім дитині пропонується округлити губи та вимовляти звук т з придиханням (відчувається щось подібне до тш). Поступово дитину привчають не вимовляти звук т, а тільки піднімати язик вгору та дути на кінчик язика.
• При боковому сигматизмі основна робота повинна бути спрямована на укріплення бокових країв язика та відпрацювання видихуваного струменя повітря, що проходить посередині язика. Для цього спочатку можна навчити дитину дути з просунутим між губами широко розпластаним переднім краєм язика, потім дути перемістивши передній край язика у міжзубне положення. І тільки тоді, коли дитина навчиться спрямовувати повітряний струмінь посередині язика, за допомогою шпателя або спеціального логопедичного зонду треба підняти широкий передній край язика за верхні зуби. Язик при цьому не повинен стискатися з твердим піднебінням, щоб не заважати повітряному струменю вільно виходити посередині язика.
• При носовому сигматизмі, треба добре попрацювати над формуванням правильного видиху повітряного струменю через середину ротової порожнини (див. Вправи на розвиток дихання). Треба навчити та закріпити вміння дитини відчувати повітряний струмінь на кінчику свого язика, просунутого між зубами. Після того, як буде відпрацьований правильний видих дитині пропонується подовжено вимовити звук с, при цьому за допомогою шпателя або спеціального логопедичного зонду треба підняти широкий передній край язика за верхні зуби та дещо відсунути його углиб рота.
• При губно-зубному парасигматизмі робота починається з розрізнення на слух звуків ш та ф. Після цього запропонувати дитині розкрити губи, дещо розкрити зуби, утворивши щілину між різцями та подовжено вимовити звук с, при цьому за допомогою шпателя підняти широкий передній край язика. Можна допомогти дитині, притримуючи своєю рукою її нижню губу.
• При призубному парасигматизмі робота починається з розрізнення на слух звуків ш та т. Слід запропонувати дитині тримати передній край язика між нижніми та верхніми різцями, широко розпластавши його. У такому положенні язика , видихаючи повітря, дитина відчує його струмінь на кінчику язика, та відтворить звук, схожий на шепеляве (міжзубне) с. Після цього, широкий передній край язика, за допомогою шпателя або спеціального логопедичного зонду треба відсунути назад та підняти вгору. Використовуючи тактильні відчуття, увагу дитини слід зосередити на тому, що при вимові звука ш повітряний струмінь подовжений, а при вимові звука т – поштовхоподібний (для порівняння при вимові звуків ш та т слід прикласти тильну сторону долоні до рота).
• При свистячому парасигматизм іробота починається з розрізнення на слух звуків ш та с. Використовуючи тактильні відчуття, увагу дитини слід зосередити на тому, що при вимові звука ш повітряний струмінь холодний, а при вимові звука с – теплий (для порівняння при вимові звуків ш та с слід прикласти тильну сторону долоні до рота). Після цього слід відпрацювати почергові рухи язика (спочатку широкий кінчик язика опускається за нижні, а потім піднімається за верхні зуби), а також почергові рухи губ (спочатку губи розтягуються в посмішку, а потім губи округлюються та витягуються дещо вперед). Наслідуючи правильну артикуляцію дорослого дитина намагається правильно вимовити звук ш. Якщо за наслідуванням дитині не вдається досягти правильної вимови звука ш використовують механічний спосіб. Для чого, дитині пропонують подовжено вимовити звук с та одночасно широкий передній край язика, за допомогою шпателя або спеціального логопедичного зонду треба відсунути назад та підняти вгору.

Коли звук ш буде поставлено, слід переходити до постановки звука ж. При постановці звука ж слід звернути увагу дитини на участь голосу при вимовлянні цього звуку. Це легко зробити поклавши долоню дитини на свою шию і вимовивши подовжено спочатку звук ш-ш-ш, а потім звук ж-ж-ж. Таким чином дитина відчує вібрацію голосових зв'язок при вимові звука ж.
При постановці звука ч можна запропонувати дитині по черзі на одному видоху вимовляти звуки т-ш-т-ш-т-ш, а потім швидше тш-тш-тш-ч.
Аналогічна робота і при постановці звукосполучення шч, що позначається буквою щ. Дитині слід запропонувати по черзі на одному видоху вимовляти звуки ш-ч-ш-ч-ш-ч, а потім швидше шч-шч-шч-щ.